Декарбонізація сталеливарної галузі відбуватиметься повільніше й за різноманітнішими сценаріями, ніж очікували раніше. Такого висновку дійшли автори дослідження німецької компанії SMS group: вибір технологій залежатиме передусім від вартості енергії, доступності сировини та місцевих умов.
У Green Steel Horizons – 2026 Edition розглянуто три сценарії розвитку галузі до 2050 року, жодному з яких автори не присвоюють імовірності. Аналіз спирається на дані, доступні станом на вересень 2025 року, і моделювання за допомогою інструмента SMS group Plant Assessment Tool. У розрахунках враховано операційні та капітальні витрати, споживання енергії й викиди на всіх етапах виробництва.
За сценарієм поступових змін, який віддає перевагу зростанню та конкурентоспроможності, світове виробництво сталі сягне близько 2,65 млрд тонн. На доменно-конвертерний маршрут (BF-BOF) припаде 61% випуску, на електродугові печі, що працюють лише на брухті, — 27%, а на маршрути прямого відновлення — 11%.
За помірного сценарію, що поєднує зростання, обмеженість ресурсів і скорочення викидів, виробництво становитиме близько 2,22 млрд тонн. Частка BF-BOF знизиться до 51%, електроплавки на брухті — становитиме 34%, а технологій прямого відновлення — 14%.
За прискореного сценарію з жорсткішими обмеженнями викидів виробництво стабілізується на рівні приблизно 1,92 млрд тонн. Провідним способом стане виплавка сталі в електропечах на брухті — 854 млн тонн, або 44% випуску. На BF-BOF припаде 33%, а на пряме відновлення — 21%, або 411 млн тонн.
«Сценарії відрізняються не тим, чи відбудеться технологічна зміна, а її темпами, балансом між економічною ефективністю та захистом клімату, а також розподілом ресурсів між регіонами», — йдеться в дослідженні.
Модернізація замість повної заміни
Навіть за найшвидшого сценарію доменні печі не зникнуть. SMS group зазначає, що інвестиції дедалі частіше спрямовують на модернізацію чинних підприємств і гібридні конфігурації, а не на повну заміну обладнання. Серед рішень — вдування водню або синтез-газу, електрифікація та уловлювання, використання і зберігання вуглецю (CCUS).
Поєднання модернізованих доменних печей з електропечами й установками прямого відновлення дає змогу добирати конфігурацію під умови конкретного майданчика. Перспективи CCUS, однак, залежатимуть від технічного прогресу та чіткості регулювання.
Розвиток низьковуглецевих технологій також залежить від наявності якісного брухту, доступної низьковуглецевої електроенергії, водню та високоякісної залізної руди. Для традиційного прямого відновлення вже на початку 2030-х років може бракувати відповідних окатків. За оцінкою SMS group, руда із вмістом заліза понад 67% становить лише близько 4% світових запасів залізної руди.
Це посилює інтерес до процесів, які можуть використовувати сировину нижчої якості. Один із варіантів — поєднати пряме відновлення з електроплавильною піччю, щоб отримати рідкий чавун для подальшої переробки в конвертері.
Європа та імпорт відновленого заліза
На думку авторів, Європа та Північна Америка переважно трансформуватимуть наявне виробництво, тоді як головним рушієм зростання попиту стане Індія. Північній Америці допоможуть розвинена система постачання брухту та конкурентні ціни на енергію.
У Європі за прискореного сценарію частка виробництва сталі в електропечах на брухті до 2050 року може наблизитися до 70%. Його розширення обмежуватимуть доступ до якісного брухту та доступної «зеленої» електроенергії. Натомість Близький Схід і Північна Африка можуть зміцнити позиції виробників та експортерів заліза прямого відновлення (DRI) і гарячебрикетованого заліза (HBI) завдяки природному газу та потенціалу відновлюваної енергетики. Європейським виробникам, імовірно, доведеться більше імпортувати ці матеріали, що ще сильніше розділить виробництво заліза й сталі географічно.
«Шлях до конкурентного виробництва сталі з низькими викидами не однаковий для всіх регіонів. Рішення мають враховувати місцеві умови та наявні підприємства», — сказав Тьяго Кампуш, глобальний керівник напряму зеленої сталі в SMS group і співавтор дослідження. За його словами, успішний перехід потребує поєднання кліматичних цілей з економічною ефективністю.
Автори вважають, що світове виробництво сталі переживає фундаментальні й незворотні структурні зміни, однак їхні темпи та вибір технологій визначатимуть регіональні ресурси й економічні умови.
Коментарів поки немає.